Публікації

Основні положення сучасної концепції прав людини відображені перш за все в Конституції України, в тих нормах в яких закріплюються природні права людини. Так, ст. 59 Конституції України гарантує право кожного на правову допомогу та можливість її одержання безоплатно у випадках, передбачених законом. Однак положення цієї статті в частині можливості одержання правової допомоги безкоштовно майже не реалізовані.

Практика показує, що особи, які мають достатній рівень матеріального забезпечення, зазвичай, не мають труднощів із реалізацією права на правову допомогу – вони мають можливість на свій розсуд обирати адвокатів, нотаріусів або звичайних юристів, послугами яких вони бажають скористатися. Однак та категорія осіб, яка такої можливості не має  змушена або взагалі відмовитись від отримання правової допомоги, або отримувати її у обмеженому вигляді. Таке становище ставить під загрозу реалізацію низки важливих конституційних прав особи, наприклад, права на судовий захист (ст.55 Конституції), а також право особи на рівність перед законом і судом (ст.129 Конституції).

 До Уповноваженого Верховної Ради України із прав людини надходить багато листів, в яких йдеться про неможливість скористатися послугами адвоката, передусім, через брак коштів на оплату його послуг.  Н. Карпачова слушно зауважує, що  у зв’язку із  низькою зарплатою і її хронічною заборгованістю скористатись своїм конституційним правом на правову допомогу може далеко не кожен громадянин. Серед звернень громадян до Уповноваженого із прав людини є сотні листів пенсіонерів та інвалідів із проханням допомогти їм у наданні правової допомоги.

Основні положення про роль адвокатів, прийняті у серпні 1990 року на VIII Конгресі ООН із запобігання злочинам, зобов’язують уряди забезпечити право на правову допомогу «бідним та малозабезпеченим людям». Відповідно ст.13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані у Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту в державному органі, навіть якщо це порушення було скоєно особами, які діяли як офіційні особи.

Безоплатну правову допомогу можна отримати лише при провадженні у кримінальних справах від адвокатів, які представляють адвокатські об'єднання. Але у цьому випадку фактично позбавляються права на безоплатну правову допомогу особи, які проживають у місцевостях, де немає жодного адвокатського об'єднання.

Проте потреба у правовій допомозі (у тому числі, безоплатній), виникає не лише під час провадження у кримінальній справі, але й у багатьох інших життєвих ситуаціях. Українське законодавство не передбачає надання безоплатної допомоги у цивільному та адміністративному процесах. Це не узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду із прав людини, Європейськими стандартами захисту прав і свобод людини і громадянина. До того ж в Україні відсутня законодавчо-визначена система механізмів та організації надання безоплатної правової допомоги.

Те, що діюча система безоплатної правової допомоги в Україні є неефективною, пояснюється кількома причинами. Незважаючи на широке коло фахівців у галузі права безоплатна правова допомога сьогодні надається лише адвокатами і лише у кримінальних справах. Відповідно до статті 47 КПК України особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у разі, якщо його участь є обов'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника, а також коли бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити.

Попри значну кількість осіб, які потребують правової допомоги,  українське законодавство не передбачає надання безкоштовної правової допомоги у зв'язку з веденням цивільних справ чи справ про адміністративні правопорушення, не кажучи вже про консультації та складання проектів документів.

Звільнення громадян від оплати наданої правової допомоги покладає тягар цих витрат на державу. Однак розмір такого відшкодування залишається невиправдано низьким.

Багато країн світу намагаються віднайти рівновагу між правовою допомогою за плату і безкоштовною, зрівняти їх у якості. Для того, щоб визначитися, які правові приписи слід закріпити в українському законодавстві, звернемося до міжнародного досвіду.

Світові критерії, за якими надається безоплатна правова допомога, умовно можна класифікувати таким чином:

• фінансовий критерій - недостатність засобів для використання послуг захисника;
• юридичний критерій ("інтереси правосуддя"), що включає в себе потенційну загрозу тривалого або довічного тюремного ув'язнення; юридичну або фактичну складність справи; нездатність обвинуваченого з причин об'єктивного характеру захищати себе самостійно.

У більшості країн світу, на відміну від нашої держави, зміст поняття безоплатної правової допомоги включає її надання за рахунок державного бюджету повністю або частково залежно від рівня доходів заявника і його родини, в тому числі доходів від належного йому майна. Враховується також склад сім'ї, наявність неповнолітніх дітей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які знаходяться під опікою та на утриманні особи, що потребує правової допомоги.

В українському законодавстві необхідно закріпити критерій нужденності як основний для призначення правової допомоги, що оплачується державою. Від законодавця це вимагає розроблення гнучких методик обрахунку рівня доходів особи, яка претендує на її одержання. Однак зважаючи на вимоги статті 22 Конституції України, згідно з якою не допускається звуження змісту та обсягу вже встановлених прав і свобод, право на правову допомогу мають одержати певні категорії громадян, незважаючи на рівень їх статків.

Окрім осіб, у яких відсутні кошти або існують інші об'єктивні причини, що унеможливлюють запрошення захисника (п.2 ч.4 ст. 47 КПК України), право на безоплатну правову допомогу згідно з законом можуть одержати:

• реабілітовані особи (частина шоста статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні");
• ветерани війни (частина друга статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війні і гарантії їх соціального захисту");
• особи, які потерпіли від незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (пункт четвертий статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду");
• особи, яким надається психіатрична допомога (частина третя статті 25 Закону України "Про психіатричну допомогу") та ін.

Такі критерії визначення кола осіб, які мають право на гарантовану правову допомогу не відповідає реаліям сьогодення. Адже, особа, яка навіть має дохід більший за встановлений прожитковий мінімум, не завжди може оплатити послуги, наприклад, адвокатів (зокрема, у випадках, коли така особа потребує допомоги адвоката у складній справі, що вимагатиме багато часу на його реалізацію, котрий особа не зможе оплатити).

Як слушно зауважує О.Л. Жуковська, “за бортом” такої допомоги лишаться мільйони людей. А ст. 59 Конституції України гарантує право на правову допомогу кожному. Тому проект навряд чи є здатним розв’язати проблему у її реальному масштабі.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що на сьогоднішній день права людини повинні здобути провідне місце в політико–правових доктринах і в практиці сучасної України. Наше суспільство стане вільним, демократични, гуманним тільки тоді коли на практиці буде втілений в життя конституційний принцип, зафіксований в ст. 3 Конституції України: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людииною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

 

 

Використана література:

1. Погорілко В.Ф. Проблеми реалізації Конституції України. – К.,2003.
2. Рабинович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина // Навчальний посібник. – К., 2004.
3. Пехник А.В. Роль інституту адвокатури у судовому захисті прав людини // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: Зб. наук. пр. – 2000. – ст. 435-439.
4. Жуковська О.Л. Захист прав людини – проблема неплинна: (Адвокатура як гарант прав людини в Україні) // Адвокат. – 1996. - № 1. – ст. 27-32.
5. Карпачова  Н.И. Состояние соблюдения и защиты прав и свобод человека в Украине: Первый ежегодный доклад Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека / Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека. – 3. изд. – Х.: Консум, 2002.