Публікації

Питання, порушені у публікації, стосуються проблем правового регулювання приватних підприємств у світі чинного законодавства України, а саме положень Господарського кодексу України (далі ГК) та нового Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Оскільки зробити докладний  аналіз проблем правового регулювання приватних підприємств у межах однієї статті не можливо, то ми розглянемо лише деякі питання, пов'язані з існуванням модифікованих приватних підприємств як суб'єктів господарювання з огляду на положення ГК.

Метою цієї статті є дослідження права приватних підприємств на закріплене за ними майно, а також аналіз правового зв'язку засновників і створених ними приватних підприємств з урахуванням положень ГК щодо організаційних форм приватних підприємств.

Прийняття ГК України суттєво вплинуло на регулювання господарських відносин: одні інститути відійшли у небуття, інші з'явилися вперше, основна ж частина зазнала значних змін. Що ж змінилося у правовому регулюванні підприємств, а саме підприємств приватних? Перш за все зміни в законодавстві торкнулися самої можливості заснування приватних підприємств. ГК, поділяючи підприємства на види та визначаючи їх організаційні форми, передбачив приватні підприємства як унітарні - засновані на приватній власності одного зас­новника, так і корпоративні - засновані на приватній власності двох або більше осіб. Та­ким чином, якщо раніше приватне підприєм­ство могла заснувати тільки одна фізична осо­ба (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про власність»), то сьогодні приватним визнається підприєм­ство, що діє на основі приватної власності од­ного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної влас­ності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ст. 113 ГК). Іншими словами, засновни­ками приватного підприємства тепер можуть бути як одна, так і декілька фізичних осіб, а та­кож юридична особа.

Що стосується можливості заснування приватного підприємства кількома юридични­ми особами, то це питання вважаємо дис­кусійним. На нашу думку, немає ніякої

різниці між правовим положенням приватного підприємства, заснованого приватними власниками фізичними особами чи приватними власниками - юридичними особами. Незважаючи на те,  що ст. 113 ГК називає приватним лише підприємство, яке діє на основі приватної власності юридичної особи, згідно з ч. 5 ст. 63 ГК до корпоративних, крім господарських товарист та кооперативних підприємств, законодавець відносить підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб. Вважаємо, що це саме корпоративні приватн підприємства, засновані як кількома фізични­ми, так і юридичними особами. У зв'язку з цим відкритим також є питання щодо можливості заснування приватного підприємства кількома фізичними і юридичними особами - приват­ними власниками, тим більше, що відносно господарських товариств законодавець все ж зазначає, що останні створюються юридични­ми особами та/або громадянами (ч. 1 ст. 79 ГК).

Відносно юридичної особи як засновника ГК України встановлює певні обмеження. Так, засновником унітарного приватного підприємства може бути не будь-яка юри­дична особа, а відповідно до ст. 113 ГК лише юридична особа - приватний власник, тобто до таких засновників не можуть відноситися юридичні особи-власники, власність яких не є приватною (тобто суб'єкти права колектив­ної власності), а також юридичні особи, за якими майно закріплене на іншому речовому праві (йдеться про право господарського відання та оперативного управління).

Можливість існування приватних підпри­ємств у формі унітарних і корпоративних тягне за собою низку питань. Перш за все це питання щодо речового права на закріплене за приватними підприємствами майно.

Стосовно корпоративного приватного під­приємства не виникає сумніву, що останнє є власником свого майна, а засновники виступа­ють власниками майнових прав на частку (пай) у статутному фонді такого підприємства.

Щодо ж до унітарного приватного підпри­ємства, то ситуація дещо складніша. Це пояс­нюється тим, що, з одного боку, відповідно до ст. 135 ГК та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про власність» власник має право заснувати під­приємство і закріпити за ним майно на праві власності, праві господарського відання, на праві оперативного управління, тобто може на свій розсуд визначити правовий режим майна такого підприємства; з іншого -

щодо державних, комунальних підприємств об'єднань гро­мадян та релігійних організацій, тобто всіх різновидів унітарних приватних підприємств, крім приватних, закон встановлює як основу правового режиму майна - право господарсь­кого відання чи право оперативного уп­равління. У ст. 113 ГК (єдиній статті, присвя­ченій приватним підприємствам) вказівок що­до правового режиму останніх немає, а оскіль­ки приватні підприємства можуть бути як кор­поративними (а всі корпоративні підприєм­ства є власниками свого майна), так і унітарни­ми (а всі унітарні підприємства не є власника­ми), то однозначно зробити висновок щодо правового режиму майна приватних підпри­ємств досить складно. На нашу думку, такий правовий режим майна повинен бути єдиним і для корпоративних, і для унітарних підпри­ємств, і таким режимом має бути режим права власності приватного підприємства на закріп­лене за ним засновником майно, що знайде своє закріплення в статуті підприємства. Впев­нені, що встановлення іншого правового режи­му, хоч останнє і залежить від волевиявлення засновника, є недоцільним.

Наступним, не менш важливим, є питання щодо зв'язку засновника з приватним підприємством-власником з урахуванням організа­ційно-правових форм приватних підприємств. Безпосередній взаємозв'язок засновника і ство­реної ним юридичної особи є визначальним для з'ясування сутності останньої. До невід'ємних особливостей зазначених осіб можна віднести те, що вони створюються для реалізації суб'єктивних прав своїх засновників і мають правоздатність, визначену метою їх створення. Так, що стосується корпоративних приватних підприємств, то згідно з ч. 5 ст. 63 ГК останні діють на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності зас­новників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у то­му числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі до­ходів та ризиків підприємства.

Таким чином, засновники корпоративного приватного підприємства мають відносно під­приємства (як і засновники господарського то­вариства) корпоративні права, що передбачають право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, у тому числі права на управління, отримання відповідної час­тини прибутку, а також частини активів у разі ліквідації. Іншими словами, корпоративні права виникають у зв'язку з участю у формуванні ста­тутного фонду підприємства і передбачають пра­во на управління, на отримання частини при­бутку та частину активів у разі його ліквідації.

Чи можна вважати, що відносини засновни­ка і приватного підприємства не залежать від ор­ганізаційної форми останнього, тобто чи можна застосовувати корпоративні права щодо унітар­них приватних підприємств? Згідно з ч. 4 ст. 63 ГК унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або че­рез керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колек­тив на засадах трудового найму, вирішує пи­тання реорганізації та ліквідації підприємства.

Між засновником і унітарним приватним підприємством, безумовно, виникають певні правовідносини, які раніше не мали належної правової оцінки. В літературі для регулювання цих відносин була запропонована така кате­горія, як суб'єктивне корпоративне право [1, с. 105], що стосувалася приватних підпри­ємств, які діяли відповідно до Закону України «Про підприємства», тобто до підприємств, заснованих однією фізичною особою, що сьо­годні є одним із різновидів унітарних приват­них підприємств. Суб'єктами даного права виступають, з одного боку, засновник (фізична чи юридична особа), а з іншого - приватне підприємство. Юридичним фактом, що зумов­лює виникнення цих відносин, є участь у фор­муванні статутного фонду підприємства.

Внесення майна засновником до статут­ного фонду підприємства не породжує для останнього обов'язку повернути цей внесок. Майно вноситься засновником безоплатно, засновник втрачає право на нього, ризикує його втратити у випадку неефективної діяльності підприємства, яке набуває права влас­ності на це майно і, безперечно, засновник по­винен мати можливість виливу на подальшу долю заснованого ним підприємства. Право­вим засобом для забезпечення такої можли­вості є корпоративне право, через яке заснов­ник може реально впливати на діяльність під­приємства. Цілком слушно, що, втрачаючи пра­во власності на внесене майно, оскільки його власником тепер є підприємства, засновник набуває корпоративних прав щодо останнього.

Таким чином, суб'єктивне корпоративне право розглядалося як право особи, що вини­кає в результаті створення юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або участі у формуванні її майна, що визначаєть­ся організаційно-правовою формою і поля­гає в можливості здійснювати управління та­кою особою та отримувати частину прибутку від її діяльності [1, с. 108 ]. Таке право може належати засновнику незалежно від того є він фізичною особою чи юридичною.

Конкретний зміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою фор­мою приватного підприємства. Оскільки пра­ва засновників корпоративного підприємства такі самі, як і права засновників господарсь­кого товариства, то вони беруть участь в уп­равлінні справами підприємства, отримують дивіденди залежно від результатів діяльності підприємства та положень статуту, мають право на повернення свого внеску, несуть відповідальність у розмірі свого внеску.

Що стосується унітарного приватного під­приємства, то, на нашу думку, перешкод щодо застосування конструкції корпоративних прав тут немає. Якщо раніше нормативне визначен­ня корпоративних прав стосувалося лише пра­ва власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що і було перешкодою для застосування даного поняття до приватних підприємств, які не мали таких часток, то після внесення змін до Закону Ук­раїни «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» від 02.03.2000 р. відповідно до п. 1.8 кор­поративні права - це право власності на статут­ний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодав­ства, незалежно від того, чи створена така юри­дична особа у формі господарського товарист­ва, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

І таким чином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутно­го фонду юридичної особи, так і його частки (паю) відносно господарських товариств і підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а до останніх відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК відносяться також унітарні приватні підприємства. Це положен­ня дозволяє вирішити питання продажу «сво­го бізнесу» засновником унітарного приват­ного підприємства. Проблема полягала в то­му, що законом не була врегульована проце­дура зміни власника приватного підприєм­ства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власника приватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного догово­ру визначався неоднозначно [2, с. 50].

Одні дослідники вважали предметом тако­го договору майно приватного підприємства, другі - підприємство як таке, треті - корпора­тивні права засновника щодо приватного підприємства. Кожна точка зору мала свої вразливі сторони і дане питання було спірним.

Відносно того, що предметом договору між засновником приватного підприємства та по­тенційним покупцем виступає майно підпри­ємства можна було заперечити (оскільки влас­ником майна приватного підприємства є саме підприємство, то засновник не має права влас­ності на це майно і відповідно, не має права йо­го відчужувати). Стосовно самого підприєм­ства як предмета договору слід зазначити, що підприємство як юридична особа може само­стійно укладати договори щодо відчуження на­лежного йому майна, тобто є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин і відповідно не може бути предметом договору між засновником і покупцем. Відносно ж корпоративних прав, які належать засновнику щодо приватного підпри­ємства, слід зазначити, що останні визнавалися предметом договору з певним застереженням, оскільки визначалися законодавцем як право власності на частку (пай) у статутному фонді підприємства. Але сьогодні законодавець зас­тосовує корпоративні права як до підприємств, статутний фонд яких поділено на частки (тоб­то господарських товариств, корпоративних приватних підприємств), так і до підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а такими підприємствами є унітарні підприємства, у тому числі приватні.

Слід зазначити, що ГК України у ч. 1 ст. 62 визначає підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, що повинно покласти кінець двозначному розумінню даного терміна і зако­ни України, що оперують поняттям «підпри­ємство» у значенні об'єкта права мають бути приведені у відповідність із ГК. Таким чином, правовий зв'язок засновника і приватного під­приємства незалежно від організаційної фор­ми останнього зумовлюється корпоративними правами засновника щодо заснованого ним приватного підприємства. Таким чином, проб­лема продажу «свого бізнесу» засновником унітарного приватного підприємства фізич­ною чи юридичною особою на сьогоднішній день знайшла своє вирішення.

Засновник унітарного приватного підпри­ємства, як і один із засновників корпоративного приватного підприємства, має право продати належні йому права щодо заснованого ним під­приємства іншій особі - покупцеві. Відчужую­чи належні засновнику на праві власності кор­поративні права, а підприємство як суб'єкт гос­подарювання залишається єдиним власником свого майна.

Питання розглянуті у цій статті, знайшли своє розв'язання лише в межах положень Гос­подарського кодексу України. Новий же Ци­вільний кодекс України не визнає підпри­ємство суб'єктом правовідносин і розглядає підприємство лише як єдиний майновий комп­лекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (ст. 191 ЦК), тоб­то як об'єкт правовідносин. І якщо передбачені ГК приватні корпоративні підприємства мо­жуть діяти як господарські товариства відпо­відно до положень ЦК, то можливість існуван­ня приватних унітарних підприємств ЦК вза­галі відкидає. Ситуація може бути виправлена лише шляхом узгодження обох кодексів, які по-різному регулюють питання щодо видів та організаційно-правових форм юридичних осіб.

Література

1 .Кравчук В. М. Засновник - підприємство: сутність взаємовідносин //Право України - 1998 - №8. - С. 103-108,

2. Кравчук В. М. Зміна власника (засновника) приватного підприємства // Предпримательство, хозяйство и право. - 2000. - №. 1 - С 50-53