Публікації

Державний контроль у сфері економіки ґрунтується на принципах, які складають основу його здійснення та стосуються основних правил організації і проведення контролю. Принципи державного контролю розкрито у роботах В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, В.М. Гаращука, В.М. Горшеньова, С.В. Ківалова, Є.А. Кочеріна, Д.В. Лученка, М.С. Студенікіної,  І.Б. Шахова тощо. Принципи окремих видів державного контролю досліджувались І.С. Ореховою,Т.Л. Стародубцевою, О.В. Клим, О.В. Шоріною, Л.К. Вороновою, Л.А. Савченко, С.І. Лучковською, НА. Маринівою, С.С. Вітвіцьким, П.М. Чистяковим та іншими. Щодо принципів державного контролю економічної діяльності слід відзначити, що останні детально в науковій літературі не розглядаються. Тому метою статті є дослідження принципів здійснення державного контролю у сфері економіки.

Етимологія терміну «принцип» походить від латинського слова «principium», що трактується як: 1) основне, вихідне положення теорії, вчення тощо, керівна ідея, основне правило діяльності 2) внутрішнє переконання, погляд, що означає норму поведінки; 3) основа устрою, дії будь-якого механізму, приладу [1, с. 409]. Отже, принципами є основні, вихідні засади, які визначають природу й соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.

Обґрунтованою вважаємо думку С.С. Алексєєва, який наголошує на важливому значенні для будь-якої національної юридичної системи принципів права, які за умови розвинутого інтелектуального змісту юридичних приписів є концентрованим вираженням певної юридичної системи, тих засад, на яких вона будується [2, с.34]. В.М. Горшенєв та І.Б. Шахов також надають принципам великого значення, вказуючи на те, що в принципі контролю закладена основна ідея, яка є найвищою концентрацією теорії та практики, це свого роду синтез роздумів та досвіду [3, с. 73]. Погоджуємось і з І.С. Ореховою, що принципи державного контролю господарської діяльності, виступаючи елементами його правової форми, надають останньому внутрішньої стрункості в силу того, що є його теоретичним стрижнем, неписаними правилами, дотримання яких наділяє провадження такою комплексною характеристикою, як ефективність; вони відображають найбільш загальні стійкі риси контролю і виступають як правові вимоги [4, с.309; 314].

Серед науковців існують різні підходи щодо тлумачення принципів та визначення їх ролі в системі права. Не заглиблюючись у наукові дискусії щодо їх розуміння, слід погодитись із Д.В. Лученком стосовного того, що при визначенні поняття «принципи контролю» необхідно: по-перше, враховувати найбільш важливі, об’єктивно необхідні прояви контролю, що відображають його природу і спрямованість, специфіку як самостійного правового утворення; по-друге, відтворювати такі методологічні вимоги, що постійно виявляються і використовуються в процесі проведення контролю, сприяють на практиці підвищенню його ефективності [5, с.97-98].

Отже, під принципом державного контролю в економічній сфері слід розуміти вихідні, керівні, основні ідею, які концентрують у собі досягнення науки та практики, відображають загальні риси та особливості здійснення контрольної діяльності у сфері економіки, що спрямовані на вдосконалення та ефективність такої діяльності.

Виходячи з того, що державний контроль є складовою діяльності держави, загальні принципи такої діяльності, є характерними і для контролю. При цьому, оскільки контроль є самостійним видом діяльності, з характерними для нього ознаками, то він здійснюється і на основі спеціальних принципів, які доповнюють загальні.

Існують й інші підходи до класифікації принципів державного контролю. В.С. Шестак, розглядаючи принципи державного контролю з позицій сприйняття контролю як юридичної діяльності, вказує на їх ієрархічність. До таких він відносить принципи юридичного процесу, загальні принципи державного ладу та принципи процесуальної діяльності, принципи діяльності контролюючих суб’єктів, принципи конкретної контрольної діяльності та загальні принципи контролю [6, с.70]. І.Б. Шахов, В.М. Горшенєв виділяють конституційні, загально процесуальні та спеціалізовані принципи контролю [3, с.90]. Д.В. Лученко пропонує поділяти принципи контролю за критерієм джерела - на конституційні та закріплені в інших законодавчих актах; і в залежності від галузі розповсюдження їх дії - на міжгалузеві, галузеві та спеціальні (такі, що розповсюджуються лише на контрольно-процесуальну діяльність) [5, с.101-102].

Існують особливості класифікації держаного контролю залежно від виду контролю, який досліджується тим чи іншим автором. Так, щодо державного контролю у сфері господарської діяльності, то на думку І.С. Орехової, систему його принципів складають загальні принципи контролю як соціального явища, принципи адміністративного процесу та спеціальні принципи державного контролю господарської діяльності [4, с.314]. При цьому автор наголошує, що лише застосування їх у системі дозволяє забезпечити належний рівень виконання соціальних функцій суб’єктами господарювання та утримання від порушень їхніх прав з боку держави

Відсутній і єдиний підхід щодо визначення переліку принципів, найбільш характерних для державного контролю, в тому числі у сфері економіки. Так, В.Б. Авер’янов, зазначає, що, виходячи з сучасної реальності й тих завдань, що стоять перед контролем, є можливим виділити такі основні принципи контролю: об’єктивність, дієвість, гласність. систематичність, регулярність [7, с. 225]. О.Ф. Андрійко до виділяє також системність, законність, та прозорість [8, с. 28], а Ю.П. Битяк – універсальність, безсторонність, реальність [9, с.241] тощо.

Категорія «принципи» або «правові засади» застосовується не тільки в науковій літературі, але й в законодавстві. Зокрема, що стосується принципів державного контролю у сфері господарської діяльності, то найбільш повно їх система регламентується ст.3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [10]. Проте, як слушно зауважує І.С. Орехова, даний закон відображає як спеціальні принципи державного контролю господарської діяльності, так і принципи державного управління [4, с.313], не розмежовуючи їх. Аналізуючи наведений Законом перелік, вважаємо, що до принципів державного контролю господарської діяльності доцільно віднести: - пріоритетність безпеки у питаннях життя і здоров’я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності; - гарантування прав суб’єкту господарювання; - наявність підстав, визначених законом, для здійснення державного контролю; - невтручання органу державного контролю у статутну діяльність суб’єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону; - відповідальність органу державного контролю та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб’єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства [10]. Інші ж, визначені ст. 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» принципи, є принципами державного управління.

На основі узагальнення наведених позицій щодо основних засад, на яких базується державний контроль, та законодавчого їх переліку, вважаємо, що до принципів державного контролю у сфері економіки можна віднести: законність, рівність, пріоритетність дотримання прав та законних інтересів осіб у контрольних правовідносинах, об’єктивність, дієвість, ефективність, системність, гласність та публічність, систематичність (регулярність), всебічність, самостійність, оперативність, економічність, плановість, професійність, науковість, відповідальність. Проаналізуємо детальніше названі принципи.

Законність як принцип здійснення контролю у сфері економіки зумовлена загальними принципами державного управління. Принцип законності передбачає дотримання контролюючими органами Конституцій та законів України, в тому числі, як слушно зазначає Т.Л. Стародубцева, «законодавства України, що регламентує їх діяльність у сфері господарської та підприємницької діяльності» [11, c.21].

Державний контроль повинен проводитись на основі чинного законодавства уповноваженими органами, посадовими особами, державними службовцями. Він випливає, зокрема, зі ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України [12]. Дотримання цього положення є визначальним щодо правомірності державного контролю, органів, які його проводять, та наслідків контролю. Отже, органи державної влади здійснюють контроль у сфері економіки виключно у межах своїх повноважень. Тобто, в цьому випадку повинен діяти положення «дозволено лише те, що передбачено законом». Саме за цим положенням повинні визначатися публічно-правові засади державного контролю щодо економіки, сфера публічно-владних відносин.

Ще одним аспектом принципу законності є дотримання законодавчих норм самими суб’єктами господарювання, та, у разі порушення норм, застосування державою в особі уповноважених органів заходів примусу. В даному випадку діє правило «дозволено все, що не заборонено законом». О.В. Клим виділяє такий аспект принципу законності: забезпечення та захист прав та інтересів підприємців з боку державних органів та посадових осіб, що на даний момент є особливо актуальним з огляду на інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, та необхідність формування в нашій державі цивілізованого ринку [13, с.9-10].

Щодо спеціальних вимог до принципу законності у сфері державного контролю господарської діяльності, до них можна віднести положення п.4. ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що виключно законами встановлюються - органи, уповноважені здійснювати державний контроль у сфері господарської діяльності; - види господарської діяльності, які є предметом державного контролю;  - повноваження органів державного контролю щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; - вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; - спосіб здійснення державного контролю; - санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного контролю припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа [10]. Також ст. 3 названого Закону відображає ще один аспект законності щодо контролю у сфері господарської діяльності – гарантування прав суб'єкту господарювання.

Принцип рівності під час здійснення контрольної діяльності базується на нормах ст. 21, 24 Основного закону і означає , що усі учасники контрольної діяльності «рівні перед вимогами закону, кожний із них наділений лише притаманними його правовому положенню правами та обов’язками» [12, с.312]. Він передбачає недопущення дискримінаційного застосування контролюючими органами норм права у залежності від соціальних, расових, національних, релігійних причин, а також у залежності від форми власності, громадянства тощо [11, c.22]. С.В. Ківалов вважає, що цьому явищу відповідає принцип неупередженості [14, с. 62], що підтверджується і Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що закріплює принцип об'єктивності та неупередженості здійснення державного контролю [10].

І.С. Орехова зазначає, що не може бути рівності у правах між фізичною особою-підприємцем і юридичною особою, оскільки Конституція України у другому розділі закріплює права, свободи та обов’язки громадян, а стосовно юридичних осіб такі категорії у Конституції не знайшли свого відображення, а також те, що у ст.3 Конституції закріплено положення про те, що права і свободи людини (а не юридичної особи) та їх гарантії (у тому числі на підприємницьку діяльність) визначають зміст і спрямованість діяльності держави [4, с.312-313]. Не можна погодитись з таким твердженням, оскільки принципи, в тому числі контрольної діяльності, визначаються не тільки Конституцією, але й законодавством, а ст. 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» безпосередньо закріплює принцип рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання [10].

Одним з найважливіших принципів державного контролю є пріоритетність дотримання прав та законних інтересів осіб у контрольних правовідносинах. Цей принцип випливає з конституційної норми, закріпленою ст. з Основного Закону, щодо визнання особи найвищою соціальною цінністю держави [12]. Нарівні із цим загальним принципом, ст.3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено і спеціальний принцип щодо контролю у сфері господарської діяльності – принцип пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров’я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності [10].

Об’єктивність контролю за господарською та підприємницькою діяльністю передбачає прийняття рішень ґрунтуючись на аналізі існуючих обставин, фактів та всебічності їх розгляду [14, с.29], тобто вивченні фактів і документів, заслуховуванні пояснень, що перевіряються зацікавленими особами, проведенні необхідних підрахунків, аналізів, вимірів, співставлень, виявленні причин порушень, недоліків чи помилок [4, с.310].

Незважаючи на те, що суб’єктом контролю завжди є певна особа і можливий є суб’єктивний підхід, сутність принципу об’єктивності і полягає в акцентуванні уваги при здійсненні контрольної діяльності на об’єктивних та реальних фактах. Тому, об’єктивність державного контролю повинна забезпечувати захист підконтрольних суб’єктів господарювання від суб’єктивізму та неправомірності дій з боку державних органів.

Дієвість державного контролю означає, що за результатами його проведення повинні вживатись заходи, спрямовані на ліквідацію виявлених недоліків. Тобто, як зазначає І.С. Орехова, необхідно не лише виявити допущені порушення, але й глибоко їх проаналізувати, зробити висновки щодо можливих наслідків і передумов, дати реальний хід нормативно визначеному державному механізму захисту суспільних інтересів від виявлених порушень чинного законодавства, встановлених норм і правил [4, с.311]. Контроль не повинен здійснюватися заради контролю. Принцип дієвості повинен сприяти попередженню неправомірних дій чи бездіяльності підконтрольного об’єкта, а також захисту інтересів особи суспільства від негативних наслідків порушення суб’єктом господарювання норм законодавства.

Узагальнюючим принципом контролю можна назвати його ефективність. Ефективність – показник того, наскільки повно зусилля (ресурси), витрачені керуючим суб’єктом і суспільством на вирішення поставлених завдань, реалізовані в соціально значущих кінцевих результатах. До критеріїв ефективності, що застосовуються на практиці, зазвичай відносять розміри витрат, терміни виконання завдань, строки окупності тощо  [15, с.240, 242]. Сутність принципу ефективності контролю І.С. Орехова розкриває як «застосування найпростіших засобів контролю для досягнення високого результату та оперативність, вчасність проведення контрольних дій» [4, с.312]. Отже, ефективність являє собою важливий принцип державного контролю у сфері економіки, реалізація якого забезпечує здійснення державного контролю на якісно новому рівні.

Наступним принципом є системність державного контролю у сфері економіки. Принцип системності державного контролю має свій прояв у послідовності проведення державного контролю, перевірці контрольованого об’єкта у комплексі його організаційного і функціонального вияву. Система державного контролю має відносну самостійність, а всі види державного контролю в сукупності відображають сутність контролю в цілому. Виконання цього принципу, на думку Т.Л. Стародубцевої, дозволяє забезпечити певний порядок та дисципліну у роботі як суб’єктів господарської та підприємницької діяльності, так і самих органів, які здійснюють контроль за згаданими вище суб’єктами [11, c.22].

Гласність контролю полягає у відкритій та доступній для усіх зацікавлених сторін діяльності контролюючих органів за господарською та підприємницькою діяльністю інформації, а також можливості доступу до цієї інформації (за винятком відомостей, що становлять державну таємницю та інших відомостей, які перебувають під захистом держави). Крім того, принцип гласності контролю передбачає не тільки виявлення недоліків та покарання порушників, але й формування виявлених проблем, публічне обговорення підготовлених органами внутрішніх справ управлінських рішень, підготовку суспільної думки [11, c.22].

Контроль та правдива інформація про його результати, виявлені порушення та прийняті рішення змушують контролюючих суб’єктів вживати адекватних заходів реагування, оперативно та зважено підходити до прийняття управлінських рішень. Гласність позитивно впливає на ефективність роботи всіх державних органів, на об’єктивність прийняття рішень. Принцип гласності здійснення державного контролю має бути присутній на всіх його стадіях: від повідомлення контрольованого об’єкту про проведення контролю до оголошення результатів такого контролю за допомогою прийнятих для цього заходів.

Гласність, як зазначають Д.П. Зеркін, В.Г. Ігнатов, включає залучення громадськості (зацікавленої в тих або інших рішеннях) до аналізу й оцінки результатів, наслідків виконання програм і планів [15, с.148]. Проте, слід погодитись з позицією Л.А. Савченко, яка пропонує розмежовувати принципи гласності і публічності. На думку вченої, під «гласністю» розуміється обов’язковість проходження висновків про діяльність відповідних контрольних органів через представницькі органи, а «публічність» – це доведення результатів діяльності органів контролю до відома громадськості [16, с. 1З].

Принцип всебічності контролю пов’язаний з об’єктивністю його проведення. Цей принцип означає поширення контролю на важливі сфери діяльності (в нашому випадку, усі прояви економічної діяльності), а також комплексний підхід до аналізу ситуації, що контролюється.

Принцип всебічності державного контролю тісно пов’язаний з систематичністю його проведення. Систематичність, регулярність державного контролю у сфері економіки означає постійний характер його здійснення. Адже тільки систематичний контроль може призвести до позитивних результатів, слугує важливим дисциплінуючим та попереджувальним фактором. як слушно зауважує І.С. Орехова, «дотримання принципу систематичності, регулярності при здійснені контролю вносить певний порядок і дисципліну в роботу контролюючого і підконтрольного суб’єктів» [4, с.311]. Принцип регулярності контролю стимулює саму контрольну діяльність до підвищення ефективності та позитивного впливу на досягнення результату [17, с.295]. Систематичність, регулярність дозволяє прослідкувати динаміку процесів, що здійснюються суб’єктом господарювання, вплив на них різних факторів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Такий підхід дозволяє контролюючим органам здійснити аналіз стану підприємця і тенденції його зміни для розробки обґрунтованих рекомендацій або застосування заходів примусу.

Незважаючи на принцип підконтрольності і підзвітності органу державного контролю відповідним органам державної влади, закріплений ст.3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [10] (С.В. Ківалов та Л.Р. Біла називають його принципом субординації у службових відносинах контролюючих органів та допомоги підконтрольному об’єкту [14, с.62]), нарівні з цим існує і принцип самостійності при проведенні державного контролю. Здійснення принципу самостійності при проведенні державного контролю у сфері економіки виключає будь-яке втручання інших органів і посадових осіб в діяльність уповноважених контролюючих суб’єктів. Цей принцип дозволяє підвищити відповідальність за ухвалення рішень, сприяє забезпеченню їх законності і обґрунтованості. Як справедливо зауважує І.С. Орехова, «неухильне проведення в життя цього принципу не дозволяє органу або посадовій особі перекладати обов’язки по вирішенню справи, що входить в його компетенцію, на нижчестоящі інстанції. Здійснення контрольних дій із дотриманням даного принципу підвищує незалежність контролюючих структур та персональну відповідальність їх посадових осіб» [4, с.313].

Принцип оперативності означає, що контроль має здійснюватися своєчасно, у необхідні строки. Зміст цього принципу розкривають також «невідкладність і невідворотність проведення позапланових контрольних заходів у разі отримання інформації про порушення встановлених вимог підконтрольним суб’єктом. При цьому першочергове значення має підхід, за яким вирішення справи повинно здійснюватися в найкоротший строк, або, іншими словами, без зволікання. Має вимагатися не лише формальне дотримання визначеного законом строку, але й обов’язок діяти у сприятливий момент» [4, с.311].

Економічність контролю передбачає визначення мінімального кола суб’єктів, сфер господарювання та показників, які підлягають контролю, але з тим, щоб забезпечити належний рівень дотримання встановлених норм і правил [4, с.312]. Економічність означає також збереження балансу між видатками, необхідними для виявлення в ході контролю недоліків у роботі суб’єктів господарської та підприємницької діяльності, а також їх усунення (мається на увазі витрати на персонал та необхідне технічне забезпечення). Звичайно ж, виключенням з цього принципу є вчинення порушниками адміністративних проступків або кримінальних злочинів – у такому випадку завданням державних органів є покарання, а не обрахування економічності заходів [11, c.22].

Ще одним принципом державного контролю в економічній сфері є плановість. Принцип плановості передбачає, що контроль на будь-якому етапі свого здійснення має бути ретельно підготовленим, а конкретні контрольні заходи контролюючих органів у сфері господарської діяльності мають бути узгоджені за часом проведення [11, c.22].

Принцип професійності контролю, як зазначає Ю.П. Битяк, полягає у спеціалізованому предметі контролю, а також у відсутності відомчої зацікавленості в його результатах з боку спеціалізованих контролюючих органів [18, с.231]. Погоджуємось, що професійний рівень у контрольній діяльності повинен бути максимально високим, оскільки суб’єкт здійснення контролю повинен бути професійно вищим, ніж підконтрольний суб’єкт, і будь-яка професійна неузгодженість у контрольній діяльності негативно впливає на її ефективність та кінцевий результат [19, 218].

Науковість контролю передбачає попереднє розроблення процедур здійснення контролю, на підставі відомостей, отриманих у процесі контролю, визначення об’єктів, предметів і сфер, за якими необхідно здійснювати контроль, розроблення заходів впливу за результатами контролю та механізмів їх застосування. Принцип покликаний забезпечити максимальну результативність як самого контролю, так і принципів, на підставі яких останній здійснюється [4, с.312].

Принцип відповідальності означає, що якщо контролюючі органи виявлять порушення під час здійснення контролю у сфері господарської та підприємницької діяльності, то застосують заходи адміністративного чи кримінального впливу на порушника [11, c.22]. Ст.3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» закріплює одночасно принцип відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства [10]. Принцип відповідальності відображається по відношенню до адміністративно-правового регулювання як в реальній відповідальності підприємців за порушення вимог адміністративно-правових норм, так і в відповідальності посадових осіб [20, с.243].

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1.Словарь иностранных слов. ­– 18-е изд., стер. – М.: Русский язык, 1989. – 624 с.

2. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М.: 1999. – 712 с.

3. Горшенев В.М. Контроль как правовая форма деятельности / В.М. Горшенев, И.Б. Шахов. ­– М.: Юридическая литература. – 1987. – 176 с.

4. Орехова І.С. Принципи державного контролю господарської діяльності / І.С. Орехова // Форум права. ­– 2009. ­– № 2. ­– С. 309-315.

5. Лученко Д.В. Контрольне провадження: дис. к.ю.н. /12.00.07 / Д.В. Лученко. ­– Х., 2003. ­– 180 с.

6. Шестак В.С. Державний контроль в сучасній Україні (теоретико-правові питання): дис. к.ю.н. /12.00.01 / В.С. Шестак . ­– Х., 2002. –­ 195 с.

7. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 668 с.

8. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади. Автореф. дис. д.ю.н. / 12.00.07. / О.Ф. Андрійко ­– К , 1999 – 38 с.

9. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

10. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності : Закон України від  5 квітня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. ­– 2007. ­– № 29. –­ Ст. 389.

11. Стародубцева Т.Л. Щодо мети та принципів здійснення органами внутрішніх справ контролю господарської та підприємницької діяльності / Т.Л. Стародубцева // Митна справа. – 2011. ­– №3 (75), частина 2. – С.20-23.

12. Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –­ № 30. ­– Ст. 141.

13. Клим О.В. Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності в Україні. Автореф. дис. к.ю.н., 12.00.07. / О.В. Клим. ­– К., 2009 – 21 с.

14. Ківалов С.В. Адміністративне право України / С.В. Ківалов, Л.P. Біла. –­ [вид. друге, перероб. і доп.]. –­ Одеса: Юридична література, 2002. ­– 312 с.

15. Зеркин Д.П. Основы теории государственного управления. Курс лекций / Д.П. Зеркин, В.Г. Игнатов. – Ростов на Дону.: «МарТ», 2000. – 448с.

16. Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні. Автореф. дис. д.ю.н / Л.А. Савченко. – Харків, 2002 – 42 с.

17. Административное право Украины: Учебник / Под общей ред. С.В. Кивалова ­– X.: «Одиссей», 2004. ­– 880 с.

18. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; за ред. Ю.П. Битяка. ­– Харків: Право, 2000. –­ 520 с.

19. Бандурка О.М. Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. Закл / О.М. Бандурка, М.М. Тищенко. ­– К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.

20. Клим О.В. Основні принципи та функції адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності в Україні / О.В. Клим // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007. – №4. – С.242–245.